Медичний центр Надії Бурмаки                         (0472) 63-16-16     (0472) 63-25-28     (093) 822-24-47     (067) 812-23-52     (066) 233-76-23

Прапором із Капітолію вшанували українку

    «Я встаю сьогодні, щоби привітати Віру Андрейчик, яка буде цієї неділі нагороджена за її невтомну працю на благо українсько-американської громади», — такими словами 13 травня 2011 року в Конгресовій палаті розпочалася ініційована Майком Фітцпетриком і Джимом Герлаком, конгресменами від штату Пенсильванія, процедура публічного вшанування з подальшим засвідченням у Конгресовому реєстрі Віри Андрейчик, невтомної громадської діячки, голови відділу інформації та захисту прав української громади в Америці, члена- засновника Української федерації Америки (УФА), на підтвердження великої поваги до її звитяжної самовідданої праці на захист інтересів українсько-американської спільноти. 

    А в неділю 15 травня 2011 -го під дахом Українського освітньо-культурного центру (УОКЦ), що в м. Філадельфії, зібралося понад півтори сотні людей, які прийшли розділити з п. Вірою Андрейчик її подвійне свято. Рішенням кади директорів УФА за невтомну працю її нагороджено медаллю Олександра Черника. І з особливою місією сюди прибув конгресмен Майк Фітцпетрик, представник від штату Пенсильванія, активний член Конґресового комітету сприяння Україні. Він урочисто вручив прапор Сполучених Штатів Америки, що перед тим велично був піднятий над Капітолієм, на вічне зберігання пані Вірі та її родині. 

    Є щось ґенетично незвідане в душах українських жінок, що сподвигає їх передавати зі століття в століття естафету служіння справі збереження національного духу й формування національної свідомості. Княгиня Ольга, Добродія Мстиславна, Єлизавета й Анна Ярославни, Леся Українка, Катерина Білокур, Соломія Крушельницька, Марія Заньковецька, Ліна Костенко — хіба перелічиш усі славетні імена, які є гордістю, славою, духовним надбанням нації? 

    Героїзм може бути одноразовий: на полі бою, у разі небезпеки, коли надзвичайні обставини не залишають можливості діяти інакше. Але є героїзм буднів, котрий вимагає від особистості небувалої сили, витримки та само-зречення. 

    Саме такий життєвий шлях — посвята служінню громадським справам на на благо українського народу — разом з однодумцями обрала собі п. Віра. І не за рахунок того, що відступилася від ролі Берегині, відведеної жінці Богом. Вона — кохана й любляча дружина, талановита мама та бабуся, турботлива й вірна подруга для своєї родини. Але як те все в ній уживається? Які внутрішні й зовнішні сили дали їй цю силу?

    Вони відкрили Філадельфії Україну   

    Правду люди кажуть, усе починається із сім’ї. Донька емігрантів, Віра зростала зі сталими для українських сімей трьома святинями: Бог, Україна, Шевченко. Тема України в родині була щоденною. Батьки вірили в повернення на Батьківщину. І вдома, і в громаді плекалося все українське. Тому соціальна активність була невід’ємною частиною життя Віри та її однолітків. Діти емігрантів, вони вільно почувалися в англомовному середовищі, і це дало їм змогу здійснити мрію батьків — донести культурні надбання України до американців. Спочатку згуртувалися в 98-й відділ Союзу українок Америки. Традиційні виставки й концерти організовувалися для англомовного населення в найкращих готелях, банках і музеях. Успіхи окрилювали. Пісні американцям подобалися, танці викликали захват, килими, вишиванки, гончарні ви-роби — замилування. Але який би захід не проводили, завжди говорили про Україну. 

     Популярність української громади зростала, нею зацікавилися телебачення, радіо, газети. їх усе частіше запрошували з виступами на національні свята, пропонували виставки в найкращих залах, у тому числі й у Національному музеї, просили дати інтерв’ю в засобах масової інформації. Без перебільшення, завдяки їхній активності 60-ті роки стали для Філадельфії ро-ками відкриття України. А для Віри то був гарний ви-шкіл для подальшої праці в політиці.

    У дітей українців немає вихідних

    Збігав час, прийшло кохання, народилися діти. Громадської роботи до-далося. Із чоловіком Романом, таким же активним і завзятим, як і сама Віра, поширили виставки та концерти й на школи. Власне, він — Роман — усе життя є її підтримкою та щирим помічником. Уроки писанкарства, пропаганда українських традицій і культурних надбань через виставки, концерти, видавництво буклетів і альбомів — не пропускали жодної нагоди розповісти про красу й багатство українських земель і ро-били це натхненно. Після таких зустрічей американські школярі вже диференціювали, що Україна — це не Russia, а окрема держава зі своєю історією й особливостями становлення. Коли ситуація в Україні того вимагала (а траплялося це не так уже й рідко), то ввечері після роботи забирали дітей зі школи й ішли на — церква та громадські заходи. І старання не були даремними. Після 12 років навчання діти успішно здали матуру. Нині вони — активні члени української громади, шанують українську культуру. Донька успішно працює в міжнародній видавничій компанії, а син Марко захистив докторат з української літератури в Торонтському університеті й ось уже котрий рік працює адміністратором програми українських студій у Колумбійському університеті м. Нью-Йорка, викладає для студентів різних країн українську літературу.

    Якщо не я, то хто?

    Об’єднання Олександром Черником усіх українських громад в УОКЦ 1980 року сприяло консолідації зусиль. Збиралися майже щоденно — говорили, мріяли та планували. Стало потребою щодня цікавитися не тільки життям Америки, а й подіями в Україні. А там після «хрущовської відлиги» хурделило переслідування дисидентів. Американським українцям, які виросли на демократичних нормах співжиття, не вкладалося в розум і в душу те, що людей навіть за жарт на адресу когось із політиків там ув’язнюють на довгі роки. Свідомість повставала проти такого зневажання елементарних людських прав. Із того розпочався шлях Віри та її однодумців у політику. Не було досвіду, але була жага змінити світ на краще. Це почуття стало знаменом діяльності Віри відтоді й на подальші роки. Демонстрації, мітинги протесту, публікації в пресі, збір підписів на захист тих, кого комуністичний режим за свободу мислення кидав за ґрати — хіба все перелічиш? Переймали досвід інших етнічних громад.

    Але скоро вже було очевидним, що в таких масштабних акціях уже неможливо обійтися без допомоги. Так народилася співпраця з політиками. Першим став поряд і залишився пліч-о-пліч й дотепер Чарльз Дотерті, конгресмен від штату Пенсильванія. Спостерігаючи їхню відданість справі за-хисту свободи та справедливості, він перейнявся повагою до справ України й був одним з ініціаторів створення Конгресового комітету сприяння Україні. За допомоги пана Догерті та його колег організували в Конгресі виставку українського самвидаву, слухали свідчення про переслідування інакомислячих, проводили з’їзди та конференції, були активними учасниками брифінгів Держдепартаменту й Білого Дому, лобіювали захист політв’язнів. Разом із ними багато що було досягнуто й робиться по цей день. 14 довгих років спільно боролися за скасування поправки Джексона—Веніка. Зна-добилися сотні зустрічей —із політиками, громадськими діячами та пресою. Із цією акцією назавжди буде пов’язане ім’я Джима Герлака. Він виступив автором резолюції № 1053 Конгресу США, що лягла в основу закону від 23 березня 2007 р. про зняття торгового ембарго для України. І саме Джим Герлак ініціював протести в Конгресі проти спроб КДБ утрутитись у діяльність Українського католицького університету в м. Львові. А Морґан Вільямс віддав свою особисту колекцію з понад 350 ориґінальних робіт циклу «Голодомор очима українських художників» для пересувних виставок країнами світу. Звершено й багато чого іншого. Усі знають: звернися до Віри, і вона не просто посприяє, а й зробить усе, щоби справу було вирішено позитивно. Відповідальна, безвідмовна, співчутлива та жертвенна, вона турбується про старше покоління («це ж — ровесники моїх батьків»), клопочеться новоприбулими («це — наша зміна»), докладає всіх зусиль до поширення інформаційно-освітніх програм про Україну серед американських студентів («про Україну мають знати всі»). Не раз сама сідала за кермо та мчала з Філадельфії до Вашингтона, якщо потрібно було щось нагально вирішити. У неї — сім робочих днів на тиждень. Тому й так багато друзів сьогодні на святі.

     На варті свободи

     Розділити радість нагороди та засвідчити глибоку повагу до пані Віри прибули преосвященний митрополит Стефан Сорока, провінціальна настоятелька ЧСВМ преподобна сестра Доротея Анна, конгресмен минулих скликань, нинішній дорадник УФА Чарльз Догерті, конгресмени від штату Пенсильванія Майк Фітцпетрик і Джим Герлак, представник Американського єврейського комітету Каррол Вайнберґ, президент УОКЦ Борис Павлюк і інші особи.

    Свої вітання надіслали шановані люди: Олександр Моцик, посол України в США; сенатор Стюард Грінліф; Роберт Кейсі, сенатор штату Пенсильванія; Майкл Вереб, представник палати представників від штату Пенсильванія; о. Борис Гудзяк, ректор Українського католицького університету; Морган Вільямс, голова Американсько -української бізнесової ради.

    Тут не було чужих і байдужих людей, які завітали просто із цікавості чи з увічливості. Прийшли ті, хто щиро шанує й любить пані Віру — родина, друзі та колеґи по громадській роботі. Було гарне свято з квітами, пригощанням. Співали «Многая літа». Дарувала душевну гру талановита піаністка Юлія Ступін. Годі передати простими словами ту атмосферу приязні й загального визнання, що супроводжувала віншування діяльності пані Віри та її колеґ. Хіба що можна доповнити ось цими словами Чарльза Дотерті: «Віро, творити добро — це твоє життя! Ти бачиш потреби кожної людини й, не жаліючи себе, їй допомагаєш. Коли ти помічаєш несправедливість, ти маєш відвагу їй проти-стояти. Ти маєш високе розуміння важливості включення в політичну діяльність для перемоги добрих справ в Україні та в українсько-американській громаді в США. Ти живеш із високою вірою в перемогу свободи й розумінням того, що ця справа вимагає постійного догляду. І ти є одним із надійних вартових справи свободи. Дивлячись на тебе, я впевнююсь, що одна особа може змінити історію. Віро, ти робила та надалі робиш добрі зміни в цьому світі».