Медичний центр Надії Бурмаки                         (0472) 63-16-16     (0472) 63-25-28     (093) 822-24-47     (067) 812-23-52     (066) 233-76-23

Пластуни – успішні люди в будь-якій сфері

Ким ви хотіли бути в дитинстві? Одна дівчинка мріяла полетіти в космосі. І подорослішавши, вона там таки побувала. А коли ми вирушаємо кудись далеко — беремо із собою те, що найбільш любе серцю. Знаєте, яку річ вона взяла як одну з найдорожчих? Пластову лілейку — членський значок скаутів, символ уміння досягати мети. Ім’я її — Гайді Стефанишин-Пайпер. Свої дитячі та юнацькі роки вона провела в «Пласті», у пластовій станиці Міннеаполіса (штат Міннесота). Пройшла всі кроки скаутського становлення — від вихованки до виховника. Про «Пласт» і пластунське життя, про те, що може дати ця організація як нам, дорослим, так і нашим дітям, кореспондент «Моста» веде розмову з гостем газети, відомим юристом, успішним бізнесменом Петром Ставничим, який з 1961 року є пластуном, а 2007 року його обрали головою Крайової пластової старшини США.

   — Розкажіть, будь ласка, трохи про історію виникнення «Пласту» та його мету.

— Прообразом українського «Пласту», як, власне, і взагалі міжнародного скаутського руху стала молодіжна організація «Бойс Скауте», яку 1908 року заснував Генерал Бейден-Павелл для британських юнаків. Популярність організації зініціювала розвиток скаутського руху серед молоді в різних країнах світу. 1912 року у Львові Олександр Тисовський, Петро Франко (син Івана Франка) й Іван Чмола заснували «Пласт» — українську скаутську організацію. Чому «Пласт»? Пластунами називали розвідників на Запорозькій Січі, які ходили в розвідку по-пластунськи — тобто повзли на ліктях, не відриваючи тіла від землі. Мета «Пласту» — сприяти вихованню української молоді на засадах християнської моралі свідомими своєї повновартості та національної гідності громадянами. Наш герб — це вплетена в малий Державний герб України (тризуб) біла трилиста лілія.

 — Якою є виховна програма «Пласту» тепер? Чим займаються ваші вихованці?

— Не перебільшу, коли скажу, що ми готуємо дітей до дорослого життя. Готуємо ненав’язливо, коли у формі гри дитина вчиться вирішувати складні ситуації, тим чи іншим чином віддзеркалюючи доросле життя. Напрацьовуємо вміння як діяти в команді, так і приймати самостійні рішення. Молодші навчаються допомагати старшим, а старші — піклуватися про молодших. Протягом навчального року наші діти збираються на так звані гутірки, коли разом обговорюють якусь цікаву для всіх тему. Практикуємо такі засоби виховання, як пластові вмілості. Вони — різноманітні: українознавство, природознавство, техніка, театр, художнє читання тощо. Діти не просто набувають навичок, а ще й здають проби протягом року (своєрідні тести на засвоєння вмінь). Але найбільше подобаються дітям табори: узимку вони— тижневі, а влітку— тритижневі.

 —      Чи можуть бути пластунами батьки? І чи є якісь вікові обмеження для членства?

—      «Пласт» відкритий для всіх. Якщо хтось не був у новацтві та юнацтві — це теж не перепона. Гарну справу розпочати ніколи не пізно. Потрібно написати заяву встановленого зразка й обрати для себе ділянку роботи в «Пласті». До речі, це завжди зближує дітей і батьків, полегшує їхнє порозуміння. Вікових обмежень у нас немає. Розпочинається членство із шести років. І до 1 1 років це — новацтво; від 11 до 18— юнацтво; 18—35 років— старші пластуни, а від 35-ти — пластуни- сеньйори. Пластуни різного віку легко знаходять між собою спільну мову. У нас, до речі, прийнято звертатися лише на «ти» — і це не панібратство, а демонстрація братерства. У нас є династії пластунів, коли батьки (або й дідусі) виросли в пластунах і приводять до нас своїх дітей і онуків. Багато гарного в цьому сенсі можна сказати про родини Микитів, Кузьмовичів, Гапіїв, П’ясецьких, Ференцевичів, Лабуньків і багатьох інших. Моя родина — пластуни в третьому поколінні. Пластун — це на все життя. Мій татко, якому вже 83 роки, досі їздить на пластові зустрічі. Власне, своїм родинним щастям я маю завдячувати саме «Пласту». Адже в пластунському русі ми з дружиною запізналися, там розвивались і наші почуття.

—      А що можуть робити батьки в «Пласті»?

—      Навчати дітей того корисного, що вміють самі, допомагати в організації пластових заході в, зимових та літніх таборів, знаходити нових друзів і однодумців у різних куточках Америки й не тільки, подорожувати, писати про «Пласт» до місцевих і пластових засобів інформації тощо.

—      Чи не можна детальніше про літнє таборування?

—      Ми маємо три діючі літні оселі: «Вовча тропа», «Новий Сокіл» і «Писаний камінь». Там діти перебувають у безпеці, під наглядом дорослих. У цих таборах щороку із задоволенням відпочивають сотні пластунів, які приїжджають із різних куточків Америки. Пластовий табір навчає самообслуговуванню, дисципліні, розвиває витривалість та вміння зарадити собі в будь-якій ситуації. До того ж це — захоплюючі канікули серед природи з іграми та змаганнями.

—      Чи до «Пласту» може прийти кожна дитина?

—      Так, якщо виховна мета й ідейні засади «Пласту» збігаються із її сімейними засадами. Адже стати подібним до більшості пересічних американських громадян —легко. Можна, щоб не виділятися, просто перейти на англійську мову. Та тоді ти станеш звичайним, як та ж більшість. Але наші вихованці мають інше— те, що їх виділяє. Вони гуртуються навколо мови, культури й історії України, поєднуючи найкраще українське з найкращим американським. І це є те особливе, що дає нашим співвітчизникам наснагу до звершень, які є недосяжними для інших.

 —      Як записати дитину до «Пласту» та скільки часу триватиме її зайнятість?

—      Сконтактуйтеся з місцевим пластовим осередком і напишіть заяву про вступ до організації. Аби дитина швидше влилася в колектив і змогла пласту-вати на рівні з однолітками, зголошуйтеся ще перед початком пластового року, у вересні. Перебування в пластовому оточенні за-звичай триває близько 1,5 години на тиждень. Протягом 6—8 перших тижнів дитина, поки входить у програму та призвичаюється, є тільки «спостерігачем». Якщо їй сподобається в нас (а подобається фактично завжди), перший рік вона — «пташка», а вже потім стає «орлятком».

—      «Скоб» — вітання, яке використовує ваше юнацтво, — це назва орла?

—      І так, і не так. СКОБ — це абревіатура: Сильний, Красний, Обережний, Бистрий. Пластуни мають бути сильними розумом і тілом, красними — душею, обережними в задумах і планах і бистрими в думці та справах. Ми докладаємо всіх зусиль, щоб саме такими виросли наші вихованці. Водночас, «скоб», точніше «скоб білохвостий», — назва однієї з надзвичайно красивих порід орлів, величного птаха, що селиться в лісах побіля великих рік. В Україні орел ще із часів наших пращурів шанується за силу, мудрість, відвагу й виваженість дій. Тому й у пластових назвах багато що запозичено з «орлиного світу»: шестирічна малеча— «жовтодзьобики», які виростають в «орлят», проходячи ступінь за ступенем виховні програми «скобиного крила», «скобиного лету», «скобиного хвату», щоби врешті-решт стати справжнім пластуном-скобом.

 —      Де ще є «Пласт» і що означає слово «джемборі»?

—      Скаутський рух є популярний у багатьох країнах світу. Серед українських громад він поширений у всіх державах, де українці живуть компактно. Найчисленніші організації є в Україні, Канаді, Польщі, Аргентині, Німеччині, Словаччині, Австралії, Великій Британії й, звичайно, у Сполучених Штатах. А джемборі — традиційний скаутський зліт, який відбувається що чотири роки. Започаткували цю традицію британці ще 1920 року. Наступне джемборі пройде 2011-го у Швеції. Окрім світових скаутських зустрічей, проводяться ще й реґіональні — Центральноєвропейське, Євразійське, Тихоокеанське чи національні джемборі. Перше пластове джемборі на теренах України відбулося 1996 року неподалік Невицького замку на Закарпатті. Це — пам’ятні зустрічі однодумців у таборових умовах, які сприяють обміну досвідом і набуттю нових друзів. Але ми маємо свої зустрічі. Перший з’їзд українського «Пласту» в діаспорі пройшов 1957 року в Канаді, а 1962-го — у США. Ми збираємося кожних п’ять років — продемонструвати власні знання та пластові досягнення, познайомитися, скріпити дружбу, спільно попластувати.

—      Відомо, що серед пластунів було чимало визначних українців. Чи можете навести ще приклади?

—      Безліч. Але, зважаючи на обмеженість газетної площа, назву найвідоміших. Це— патріарх Української греко-католицької церкви Любомир Гузар, професор Українського католицького університету в Римі Петро Ісаїв, Генерал-адмірал армії США Микола Кравців, засновник Українського лікарського товариства в США Володимир Врецьона, письменник Іван Рошко, депутат канадського парламенту Борис Вжесневський, професор Нью-Брансвікського університету Ратґерс, що в Нью-Джерзі, Іван Головінський і інші. Активними пластунами були борці за незалежність України Роман Шухевич і Степан Бандера.

—      Якими є ваші побажання батькам?

—      «Пласт» — це добра нагода відірвати дитину дитину від комп’ютера або телевізора, привчити до самостійності й дисципліни, зацікавити спортом і вберегти від поганих компаній. Це— можливість прищепити любов до Бога та ближніх. Невипадково саме колишню пластунку, американку українського походження, славетну астронавтку Гайді Стефанишин- Пайпер обрав український космонавт Леонід Каденюк до групи психологічної підтримки своєї родини в разі, якщо, не дай Боже, трапиться так, що він загине. Це — яскраве визнання того, що «Пласт» допомагає стати чутливим до проблем оточуючих, бути готовим допомогти їм, розуміти природу своїх і чужих страждань і вміти їх переборювати. Бо виховання не повинно бути підготовкою до життя, воно має бути самим життям. І саме так ставляться до цього в «Пласті». Ми дбаємо про розвиток особистості й найперше — за збереження в душах всього українського. У нас усі — рівноправні, але кожен має змогу чимось виділитися. У веселих і захоплюючих заняттях гартується сила волі, набуваються вміння досягати мети. Пластуни — успішні люди в будь- якій сфері. А що ще можна побажати власним дітям? Пласт запрошує до себе. Завітайте на www.plastusa.org , ви знайдете багато цікавого та корисного.